Я горда!

Вiкуська сказала менi на днях:

«МА, я така продвiнута!»

Ти про шо, — питаю.

«Ну, я з тобою можу поговорити на всякi серйознi теми, а моi подружки на такi теми з мамами не говорять»

I якi ж то такi теми? — питаю, а самiй вже страшно. Що ж це я таке могла розказати дитинi, про що другi батьки ще не розказують.

«Ну ма, ну ти ж розумiэш. Про всйо!»

Страшнувато, але БЛIН так приэмно!

Пiнка вiд варення

Так вже iсторично склалося: якщо я не зберу пiнку iз варення для Кусi, то не зможу його спокiйно зварити. Вона буде нарiзати круги навколо плитки, допомагати менi помiшувати рiзними ложками i обов`язково попече язик одною з них.

Вчора Мала помiтила дивну для неi цiкавiсть Кусi до великого баняка, ложку в неi в руках i, коли я зайшла на кухню з банками, вона вже стояла i собi з ложкою. Я зрозумiла: приспати ii тепер нереально, вона просiкла щось цiкаве i Кусин придушений смiх переконав ii, що вiдступати неможна.

Я змирилась, набрала в тарiлочку пiнку, дала iм маленькi ложечки, хлiб i почала набирати воду у ванну.

Нехочуха

Мала нехоче говорити. От не хоче i капцi!

Слово бiльше одного разу не повторюэ, винятком э «мама» i то, якщо iй нагло мене треба.

Я дезорiэнтована. У Вiки писок не закривався, вуха пухли, хоч половину слiв неможливо було зрозумiти. А мала просто бере мене за руку, волоче до того, що iй забаглось i тикаэ пальцем.

Сьогоднi вперше сказала «тата». Ми спочатку мовчки чекали на продовження, потiм почали просити, щоб повторила. В результатi вона, з криком «а-я-яй» почала махати на нас руками.

Вперта — жесть!

Розпираэ.

Вчора видався дуже емоцiйний вечiр: мала вирiшила, що iй пора ходити самiй. Спочатку було кумедно, вона так тiшиться своiми першими кроками, що закладаэ вуха вiд ii ультразвуку. А потiм перестало бути смiшно. Ледве вiдволiклась, а вона вже пустилась i летить, рiвновагу ще майже не тримаэ, гравiтацiя i вiдцентрова сила (sorry, то я на радостях пробую фiзику згадати)  + прискорення i я ледве встигаю ii ловити.

Я так чекала ii перших крокiв, а тепер прошусь, щоб твердо стояла, бо посивiю. Вiка була обережнiша, а та — справжнiй метеор.

Ми здоровi!

На фонi прорiзування зубiв у малоi почервонiло горло — так сказала лiкарка. Я ж думаю, що то змiна погоди i температури. Мала поводилась як завжди, не капризувала, аж поки моментально не дiстала t39. Я постаралась не панiкувати, вона в мене не алергiк, як Вiка, тому ми збили t, ранком скупились по рецепту i за добу здоровi. Правда, довелось дати антибiотик, дала лише три рази, бо вiдразу збунтувався кишечник. Зато тепер вона доганяеться: марудить, капризуе — одним словом — нормальна дитина.

Ураааааааааааааа!!!

Ура!!!

У нас, нарештi вилiз зуб. Нижнiй. Христя вiдчула його, чи що, бо тягне все до рота, стискае яснами i повiльго витягуе. В мене, коли я на це дивлюсь, починаеться оскома, а в неi такий щасливий вигляд, що хочеться смiятись на весь голос. Але не смiюсь — вона образиться.

I як то буде?

Перший клас!

Мала — поки-що -щаслива, встае сама, спiшить i навiть вже пробуе довести, що знае краще за мене, як i що класти у рюкзак. I це пiсля двох днiв школи!!!

Але! У першому класi не буде оцiнок, лише вербальне заохочення, типу «молодець», «будь уважним» i т.д. I нема домашнього завдання, взагалi. Я в щоцi, бо урок 35хв. Вчителька каже, що немае права записувати дом.завд. i ми (батьки) повиннi самi контролювати успiшнiсть i засвоення матерiалу. Аут. Якщо дiти з першого класу не почнуть привикати до роботи над уроками вдома, то що буде на другий рiк?

Може я завчасно панiкую, але коли вчора посадила Вiку писати палочки i галочки в чорновик, бо в школi не надто старалась, то вона заявила: а нашо вдома писати, нам нiчого не задавали.


Фiнгал!

У Кусi синяк пiд оком. Вже тиждень i майже зiйшов. Я тiльки надiюсь, що до 1 вересня зникне зовсiм, не хочеться малу тонувати.

А взявся вiн вiд ii катання на велосипедi, Куся не тормозить на поворотах -«лiхачка» блiн! Я вже i сварилась, i забороняла возитись — допомагае на максимум пiв дня. От вона i не вписалась, прийшла, плаче. А я дивлюсь i бачу, як маленька гулька розходиться пiд око i темнiе, а зранку на ii i без того смаглявiй ще й засмаглiй мордашцi цвiте… чорняк. Бо для синяка затемний.

Я в шоцi. Бувае всяке. Але найцiкавiше не це. Коли ми йшли кудись, люди так пiдозрiло дивились на мене, а дехто навiть питав ii, дивлячись на мене, шо то сi стало? I це для мене найбiльший шок, невже в нас настiльки поширене синячення дiтей, що iншоi причини нiхто не шукае?

Спiч.

Куся мене западлила (якщо можна так сказати).

Ми були у школi на репетицii до першого вересня, дiти проспiвали, розповiли вiршики, а потiм батькiвський комiтет питае: а хто виступить вiд iменi батькiв? I тут мое чадо повертаеться, тикае в мене пальцем i каже — мама! Всi дружно посмiялись i так само дружно вирiшили, що «устами младенца…»

Вiдмазатись не вийшло, тому треба сiдати i готувати промову.

Смiх.

Сьогоднi я прокинулась вiд смiху. Смiялась мала. Голосно, довго, часом аж захлиналась.

А я лежала бiля неi i думала: що такого щасливо-смiшного може приснитись семимiсячнiй дитинi?