Я читаю…

Вiдсутнiсть чолвiка починаэ погано на мене впливати. В сенсi читання. Я iтак не надто перебiрлива, з муками виробляю у собi смак до доброi лiтератури, а за цi тижнi всi старання пiдуть коту пiд хвiст. Почалось iз психологiчно-езотеричноi мiшанки i рiзко перестрибнуло на мiстично-ужастiчно-любовну. Перевертнi, вампiри i вiдвертi любовнi сцени що двi сторiнки. Коли мене починаэ перекошувати вiд зворотiв типу: «ее небесно голубые глаза стали фиолетовыми от страсти», «плоский живот», «бархатная кожа», «шелковистый рот», «возбужденное естество» i «упругие ножны», я вiдкладаю рiдер i апелюю до остаткiв мозку, якi не встигли закипiти. Тим бiльше, що на мене ображено диаляться Валерiй Шевчук i його «Привид» iз закладкою на десятiй сторiнцi. Беру в руки, перегортаю cторiнки i… повертаюсь дочитувати «Темного принца»…

Голод

Сиджу в нетi i дурнею маюсь — групи, контакти, фотки. Насправдi просто не можу заснути. В головi повно протилежних думок. Останнi кiлька тижнiв дозволили багато зрозумiти i змусити себе не просто визнати, а ще й задокументувати: я безнадiйна.Вся iсторiя з аналiзами накрутила мене по саме неможу: я складала логiчнi звинувачувальнi тиради, лягала спати i вставала з думкою, яка я ображена. А в п`ятницю приiхав чоловiк, на вихiднi. I мене не стало. «Сонечко, може кави? А може ванну гарячу?» А самiй хочеться битись головою об стiнку: де ж тепер твоi ображенi гордiсть, самолюбство?.. Та байдуже! Я ТАК СКУЧИЛА! Образа почекаэ, може потiм, може колись… Вiн буде вдома лише два днi…

В менi росте голод… емоцiйний, фiзичний… плотський. З кожним днем напруга наростаэ… Здаэться, навколо мене починаэ iскрити… Я бачу той голод у рухах, у поглядi… Я бачу, як знайомi реагують — хто жартами, а хтось мовчки зводить брови…

Це наче початок iсторii, коли з нетерпiнням чекаэш вечiрньоi зустрiчi, i тремтиш у передчуттi…

От тiльки Коханий не може прийти, вiн далеко…

Пралiс

Василь Шкляр.

Якщо чесно — бралась за читання неохоче, бо перед тим було три його книжки. «Залишенець» справив на мене колосальне враження, подумалось, що я знайшла ще одного улюбленого письменника. А потiм були розрекламованi «Ключ» i «Кров кажана». Пiслясмак не надто… Каламбур, сумбур i ще якийсь …бур. Писаннина для маси, таке враження, що написано «твiр на задану тему».

I от — «Пралiс». Книжка, якiй бiльше двадцяти рокiв така жива. Хай навiть з вкрапленням iдеологii, ( а куди ж без неi в тi часи?) але читалось ii зовсiм по iншому. А потiм виникло питання: як же так? Тi три книжки( «З», «К.к» «К») написанi приблизно в один час, а рiзниця колосальна. Талант не розбазарив, то чому?..

Заховаю…

Загубилось лiто в моiх

диких мрiях,

запалило зорi у моiх очах,

захотiлось впасти у глибоке

небо

i вiдчути крила, як

казковий птах.

 

Заховаю зорi пiд повiки ночi,

заспокою мрii, заколишу сни,

i торкнуся хмарки ямкою долонi,

i твою усмiшку понесу в свiти.