Finita

Як я i була певна — моi аналiзи чистi. Але радостi вiд того не сильно прибавилось. Коханий насторожено чекав на результат, потiм ще уважно перечитав… Хотiлось його прибити. От як пояснити його поведiнку? Складалось враження, що вiн чекав якоiсь бацили, щоб мати иожливiсть сказати АГА!

«Ти нiчого менi не винен?»

«Ти про що?»

«Про вибачення, як мiнiмум»

«А шо я мав думати?..»

«Те, що i я — шо того бути не може!!!»

Ноль реакцii.

Потiм ми сидiли в «Шашличнiй хатi», обiдали i вiн висунув «эдино правильну» версiю: помилилась стара лаборантка. А я розумiю, що вiн не скаже того, що я хочу i маю право почути. Настрiй рiзко котиться до повноi апатii, а вiн робить «своi» висновки:

«Якось ти странно виглядаэш… Шота тут не то… Я шось пiдозрюю…«

«А може я странно виглядаю, бо ти забагато пiдозрюэш? Чи ти думаэш, я забила на дiтей i пустилась «во все тяжкие?»

«Та баба не мусить гуляти, головне, шоб хлоп до хати прийшов»

«Ти взагалi думаэш, шо говориш?»

«Я взагалi не знаю, шо думати. Менi за тi днi чуть криша не поiхала»

«А ти хам»

«Я знаю»

А це вже прогрес, бо знаючи його, можу розцiнювати це, як вибачення. Попри те настрiй спаскудився. Хоч вiн вже «не боявся» мене торкатись, я не змогла змусити себе обiйняти його на прощання, як завжди. Його погляд мав би пройняти, але вiн «наздогнав» мене лише вдома i тут мене почала мучити совiсть: як я можу бути такою злою до нього? Вiн вже другий мiсяць в лiкарнi… i т.д.

I що це зi мною? Це варiант   1) всi баби дури?

чи         2) любов зла?

I як його назвати?..

Три найгiршi днi в моэму життi — можу визнати без перебiльшення.

В середу пiд обiд телефонуэ Коханий i каже приблизно так:

«нарештi знайшли, чого в мене температура: запальний процес в простатi через трихомонади, а то венеричне. I звiдки воно в мене, цiкаво?»

Я, ще не до кiнця вганяючи всю грандiознiсть почутого, вiдповiдаю: «от i менi цiкаво, звiдки воно в тебе?»

«Я сказав лiкарю, що в мене жiнка i я по бабам не ходжу, а вона, здаэться, здорова. А лiкар каже, що в жiнок воно може взагалi не проявлятьсь i бути в органiзмi навiть двадцять рокiв…»

«Ти взагалi розумiэш, про що говориш. Я два рази була вагiтною, чотири рази здавала аналiзи на венiнфекцii — то ОБОВ`ЯЗКОВО! Я здорова! I на лiво ходити часу немаю!»

«То звiдки воно в мене?»

» А ти не думаэш, що то або помилка, або «отвлекательный манёвр», або в тебе 20 рокiв спало?»

«Лiкар казав, що помилки бути не може…»

Такий тон, такi красномовнi паузи…

«Коротше, я — ЗДОРОВА i абсолютно в тому впевнена. Завтра приiду на огляд i, якщо треба — здам аналiзи»

Двi години в нетi i я переконуюсь, що це чистоi води розвод — в нього не було жодного симтпому. Але ж йому байдуже, бо помилитись не могли…

Четвер. 10.30 я на мiсцi  i муж веде мене до гiнеколога. П`ять хвилин позорища, два мазки (добре хоч гiнеколог — жiнка) i я свободна до понедiлка — тодi буде результат. Але найгiрше не це. Вiн чекав  в коридорi i коли я сказала, що огляд нiчого не виявив, тому взяли мазки на аналiз, вiн не зрозумiв i перепитав. Боже, як це страшно — бачити його очi: колючi, холоднi, ворожi i чужi. Вiн нi на секунду не сумнiвався, що я винна i чекав, що зараз мене «розоблачать» i я буду проситись i виправдовуватись. А потiм коридор i його слова: «я йду в палату, вертайся додому».

Я б могла зрозумiти — в нього шок. Але його поведiнка щодо мене… Вiн нi разу не торкнувся, не пiдiйшов ближче, анiж вимагали обставини,самим поглядом вiдштовхував мене… такий холод, вiдчуження… я фiзично вiдчула, як мiж нами щось обiрвалось… Коли вiн повернувся i пiшов, здавалось — я завию… Бiль, приниження, шок… Я чiтко усвiдомила, що цiэi митi я не вибачу йому нiколи в життi.

Вiн не телефонував майже добу i коли надвечiр обiзвався мобiльний, я подумала, що певно знайшли ще щось… Виявилось, вiн таки «уламав» лiкаря зробити повторний аналiз ( не знала, що про це треба просити довго i нудно) i вiн стерильно чистий. I зразу почав шукати причину: лаборантка помилилась, згадав, що симптомiв не мав i т.д. Такий живчик, такий щасливий i нi слова вибачення.

Я вiдчувала болiсну насолоду кажучи: «ти здоровий, але я хвора»

«Як то?»

«Дуже просто: твiй уролог привiв мене до гiнеколога i сказав iй, що вона маэ в мене знайти, а так не робиться. Тому я не сумнiваюсь, що моi аналiзи не будуть чистими.»

Я навмисне не вимагала вибачень за його слова i поведiнку.Я знаю, що не маю бажання вiдновлювати те, що обiрвалось, я не зможу вибачити i забути той день, той бiль, образу i приниження. Але я вже третiй день мрiю, як змушу вибачатись, дивлячись менi в очI.

!?!?!?!?

А час йде… i зовсiм не легше…

Свекровi зробили операцiю. Вiн не хотiв, казав — нiзащо, а потiм побачив, як через таку ж пухлину почав задихатись його сусiд по палатi i його ледве встигли врятувати… Тепер у свекра дирка в горлi i вiдсутнiсть голосу.

Чоловiк… В лiкарнi. В нього знов грижа, тепер правостороння, лiкар каже «поки ходиш — оперувати не будемо», плюс ще цiлий букет. Вiн практично не вiдчуваэ вказiвного пальця на правiй руцi, якась мара в тазовому суглобi. До фiзичноi працi вiн вже не здатен. Знайомий юрист каже робити групу, лiкарi кажуть — не положено. Головний лiкар вiйськового госпiталю заборонив своiм пiдлеглим подавати документи на iнвалiднiсть напряму у МСЕК. Тепер треба нарiзати кiлька спiральок через вiйськову полiклiнiку i ще щось там… Я навiть близько не уявляю, скiльки на це треба грошей. Абсурд. У нас здоровiй людинi легше зробити iнвалiднiсть.