Вiрш

Два бiлих голуби

у грозовому небi,

Шукають прихистку

серед стихiй,

Мiж блискавок, дощу

i вiтру

В полонi нездiйсненних

мрiй.

Загубленi помiж

землею й небом,

В обiймах бiлоснiжних

крил…

Зникаэ свiт, коли iду

до Тебе

I зупинитися

не стане сил.

Що це?

www.facebook.com/events/362478153854564/permalink/363156170453429/
У Фейсi поляки створили сторiнку, на пiдтримку памятника польським воякам у Львовi, на цвинтарi Орлят. Знайомий поляк скинув менi запрошення на 11 листопада, там буде iх мiтинг. Я сиджу, читаю пости i коменти i вжахаюсь: далi та сама ненависть, взаэмнi звинувачення, приниження. Якщо нашi звинувачують iх в iсторичних грiхах, то багато полякiв, особливо молодi, налаштованi гiрше наших «Свободiвцiв». А Львiв взагалi нiколи не був нашим i то нiчого, що мiсту було бiльше ста рокiв, коли поляки вперше прийшли на цю територiю. Кому потрiбно роздувати це все?
Коли менi здаэться, що я занадто радикально налаштована i моi висловлювання рiжуть слух, вiдкриваю польськi сайти «про нас» i розумiю — менi до них, як до неба рачки.
I сама ж вiдповiдаю на своэ питання: iм це потрiбно. Iх з дитинства вчать, що вони зе бест. Хай вони нацiоналiсти, шовiнiсти чи патрiоти — в кожного своэ визначення, але за свою краiну горло перегризуть i не мовчать i не брешуть, коли iх за кордоном питають — «звiдки ти?»