Осiнь

Вперше у життi я чекала осенi. Щойно почалось лiто, а я вже мрiяла, щоб воно закiнчилось. Я була певна, що ця осiнь буде не схожою на всi попереднi i — не помилилась.

Вона прийшла непомiтно, хоча я виглядала ii, уважно стежила за змiнами у погодi, шукала найменшого знаку. А одного дня — просто побачила, вiдчула: неповторний запах ще не скошеноi, але вже втомленоi чеканням трави, аромат груш, яблук, слив i ночi, яка ще пахне матiолами, але не густим i насиченим шлейфом, а прохолодою i свiжiстю…

Незнаю чому, але ця осiнь для мене особлива. Може тим, що я вiдчула — уперше в життi зрозумiю ii красу, буду вповнi насолоджуватись кожним днем, кожною миттю… Може тим, що я змiнилась, неймовiрно захотiлось спокою душi i серця, осмислення себе i свого життя, радостi кохання i материнства… Може тим, що вiдчула — щось станеться, щось змiниться… щось змiнить мене ще бiльше…

Осiнь була розкiшною i кожне «може» знайшло мене…

 

2009

Думки про…

Цього мiсяця в молодшоi сестри було день народження i так вийшло, що Коханий пiшов на роботу на добу. Я привiтала сестру зранку, зробили «репетицiю» ДН з татом i вирiшила, що програма мiнiмум виконана. В неi планувались гостi пiсля обiду: кум — кума iз своiми половинками i я подумала, що iм буде добре i без мене. На обiд поклала Малу спати, прийшла мама iз сестрою i тут телефонуэ iменинниця i питаэ де я э i чому ще не прийшла, Малу э кому попильнувати. Довелось йти. Але! Чи то я була тверезою, а вони злегка захмелiлi, чи тому що всi парами, а я сама, чи яка зараза? Я зробила висновок, що менi не цiкаво без чоловiка. Навiть десь гордiсть за себе з`явилась: от яка Я!…

Вчора всi дружно, майже тим самим складом зiбрались до «великоi води». Чоловiк вихiдний i я, пригадуючи як менi було незручно без нього, правдама i неправдами вiдриваю його вiд компа i тягну з нами. I облом. Чи то я забула, яким вiн може бути «наiжаченим», чи то вiн був тверезий у злегка веселiй вiд пива компанii, чи просто ми давно не виходили у люди разом… Незнаю. Але в якийсь момент я подумала, що краще б лишила його бiля компа.


Серце

Ти зробив моэ серце криштальним

i сказав — так гарнiше воно.

…i наповнив по-вiнця любов`ю,

щоб iскрилось червленим вином.

 

Ти тримав той кришталь у долонях

i промiння у сонця ловив,

а напившись досхочу любовi —

моэ серце, смiючись, розбив.

 

Не спитав, чи розбившись — болiло,

не спинив, коли квор`ю стекло,

не пiдняв, коли ще трiпотiло…

 

розлюбив… i немов не було…

Конкурс

Вчора, вже засинаючи, вирiшила наостанок поклацати пультом i втрапила на «Нову хаилю». Зеленський якраз передавав естафету i конкурс починався з нашого хлопця. I — о диво! — як я i думала, його зарiзали на стартi. Я вже з принципу додивилась до кiнця i з чистою совiстю впевнена, що були виступи i гiршi, i вiдверто провальнi. Здавалось би, пiсля того, як Бiлану купили «Эвробачення» нема чому дивуватись, але все одно неприэмно i образливо.

Пiнка вiд варення

Так вже iсторично склалося: якщо я не зберу пiнку iз варення для Кусi, то не зможу його спокiйно зварити. Вона буде нарiзати круги навколо плитки, допомагати менi помiшувати рiзними ложками i обов`язково попече язик одною з них.

Вчора Мала помiтила дивну для неi цiкавiсть Кусi до великого баняка, ложку в неi в руках i, коли я зайшла на кухню з банками, вона вже стояла i собi з ложкою. Я зрозумiла: приспати ii тепер нереально, вона просiкла щось цiкаве i Кусин придушений смiх переконав ii, що вiдступати неможна.

Я змирилась, набрала в тарiлочку пiнку, дала iм маленькi ложечки, хлiб i почала набирати воду у ванну.

«Шкіра для барабана»

Книга в стилі «інтелектуальний детектив». Досить товстенька. Про церкву, вбивства, особисте життя і розслідування. Загалом — нічого так читання. Але щось в ній є. Щось таке, що змушувало мене сидіти до півночі, гортаючи сторінку за сторінкою. Чим менше їх залишалось, тим тривожніше ставало: скоро кінець…

Хай закінчення трохи схандрило, хай напруга була не такою, як обіцяно у передмові, але я тиждень після того не могла почати іншої книжки. Такого ще зі мною не тпраплялось.

Прозріння

За останні пів року я зрозуміла, що бути мамою+домогосподаркою далеко не так райдужно, як мені колись уявлялось. Особливо тепер, коли молодша із чемної, спокійної і уважної дитини, яка сиділа в мене на руках, перетворилась на всюдисущий метеор. Часом мені здається, що вона буває у двох місцях одночасно і намагається компенсувати те, чого не встигла у її віці Куся. Про порядок я майже забула. Якщо колись мені здавалось, що немає часу щось зробити, то тепер я розумію, як жорстоко помилялась. Легше почекати, поки мала засне і взятись до справи. Я ненавиджу гору посуду, що чекає мене в умивальнику і вже не сміюсь із американо-пафосного тексту реклами: «ти жінка, а не посудомийка»

***

Дощить i холодно на дворi,

Промерзло лiто у вiтрах,

Десь зажурилася тополя

I плаче в небi сiрий птах.

Чомусь так тоскно на душi,

Аж холод пробираэ знов…

Я усмiхнусь собi в думках —

Згадаю про твою любов.

Твоi обiйми i слова

I нiжнiсть тиха в кожнiм словi…

Я навiть спогадом зiгрiюсь,

Коли торкаюся любовi.

Знов

Мене не було тут пiв року. А я скучила за Блоксом. Шукала своi закладки, та навiть просто знайомi iмена, а багатьох нема. Трошки сумно…

Почну «доганятись» — море читання, море писання…

Посидiла кiлька годин i як додому повернулась.