Повний місяць.

Повний місяць і повне безсоння. Дико хочу спати, а закрию очі і сон як рукою… Життя потроху повертає у звичне русло: діти здорові, чоловік робить вправи і вже навіть згадує, як то — капати мені на мозок. Але при тому на диво не капризний. От тільки мій організм починає бунтуватись. Цими тижнями я могла забути про їжу і не раз, не відчувалось, десь був резерв, а тепер розплачуюсь. То шлунок нагадає про себе, то печінка. Хочеться чогось легкого і корисного.

дозволь…

дозволь менi стати ромашкою

i скромно цвiсти помiж трав…

чи, може, маленькою пташкою,

що будить замрiяний став…

 

а хочеш, я стану голубкою,

що лине до свого гнiзда?

чи, може, там стану надiэю,

де вiри й любовi нема?

 

я стану зорею, усмiшкою,

кометою в простiр i час,

я стану краплиною Вiчностi,

що пам`ять тримаэ про Нас…

Хаос

Час перетворився на суцiльну тягучу масу.
Вiд ангiни я оклигала за два днi. 30 i 31 грудня провела, як муха в окропi. Чоловiк i дiти доглядали одне одного, походили по гостях щоб провести старий рiк. Всi так намучились, що в 21.00 вирубались. Я сидiла перед телевiзором, дивилась… навiть не пам`ятаю що i нарештi мала час вiдпочити i наiстись. 23.40 розбудила чоловiка i малу, ми зустрiли Новий Рiк i сидiли до пiв другоi в нетi, дивились Ютюб, бо по телику — нiчого цiкавого.
02.01 чоловiк пiшов на роботу на добу, 03. вернувся, 04.01 о 7.00 його забрала швидка i на Львiв. Обстеження показало, що знов мiжхребцева грижа, ще й зi спайками. У 2011 йому робили операцiю у Киэвi i, як сказав лiкар, вiн потрапив у 2% людей, у яких вона знов з`являэться на тому ж мiсцi.
У вiвторок 7 числа йому зробили операцiю, як з вiйськового взяли, як сказав лiкар — менше половини стандартноi сумми. Я сидiла коло нього, поки вiн вiдходив вiд наркозу i менi здавалось, що це сон: насправдi нiчого такого нема, я вiдкрию очi i все буде, як ранiше… Я згадувала, скiльки разiв менi хотiлось, щоб його вiдправили кудись у вiдрядження на тиждень-два, щоб я вiдпочила морально, а тепер вдома фiзично вiдчуваю, що вiн далеко. Робота рук не тримаэться, вечорами взагалi, хоч на стiнку лiзь…
Ми вiсiм рокiв разом, а я — виявляэться — досi неможу без нього довше двох днiв…