абракадабра

… моэ життя того тижня.

Переглядаючи диск iз книжками я натрапила на одну: «Антизеланд, або на халяву i оцет солодкий». Починалась вона реченням, що тiльки лiнивий ще не читав «Трансерфiнг реальностi» Зеланда. А вона у мене э, в мп3. Отже я лiнива, бо книжцi вже ого рокiв. Закатала в плеэр i пiд час роботи на кухнi слухаю по трохи. Як би Зеланда не «обсирали», але так цiкаво поэднати уривки рiзних езотеричних напрямкiв i релiгiй — то треба трохи таланту. Э в нього фраза про маятники, якi живляться енергiэю думки i не хочуть випускати людину iз поля свого впливу, навiть якщо те поле приносить однi проблеми, бо ж реакцiя на проблеми то хавчик маятника i бла-бла. Потiм фраза: якщо не любиш свiй дiм, то буде в ньому некомфортно, але всеодно нiде не дiнешся, а якщо захочеш змiнити ставлення, то треба робити це акуратно, бо маятник помститься i бла-бла. I далi почалась вона — абракадабра.

Я свiй дiм не надто люблю: квартира в колишньому гуртожитку i сусiди огого. Але дiм тре любити, тому починаю любити i робити комфортнiшим. Треба зробити поглиблене прибирання — так я вирiшила, бо давно ним не грiшила. Основна робота завжди зроблена, але щоб аж так, то нi, бо … дитина, час i т.д. Одним словом — самозамилювання очей. Тому з азартом взялась вивертати все пiд корiнь, вимiтати, вичищати, перескладувати. Пiд стукiт кувалди сусiда знизу, який чомусь вирiшив довалити стiни, що ще стоять (його ремонт триваэ вже 8 рокiв i невiдомо коли закiнчиться). Двi кiмнати прибирала до 16.00, замучилась, як незнаю хто, але енергii i азарту — хоч вiдбавляй.

О 18 чоловiК прийшов з роботи, вечеряэ на кухнi, ми всi сидимо там же в якостi моральноi пiдтримки i тут до нас завалюэться сусiд знизу, в дошку п`яний, ледве на ногах i каже: ЧОГО ВИ МЕНI ПО КРИШI ТОВЧЕТЕСЯ? Ми всi дружно випали. А вiн настроэний агресивно, чоловiК бачить це i виводить його в коридор, а там почалась бiйка, бо той вирiшив, що може обматюкати чоловiка, мене, нас всiх. А мiй може стерпiти багато, не витримав. Зацiдив раз i випровадив вниз. Через п`ять хвилин той вертаэться i починаэ валити в дверi так, що штукатурка сипеться, знов бiйка. Воно п`яне, невмiняэме, я свого вiдтягую, кажу — щось зробиш, будеш вiдповiдати як за доброго, а саму аж тiпаэ. Я за вiсiм рокiв жодного разу не викликала мiлiцiю, нiкуди не скаржилась, хоч вiн мiг гулать цiлу нiч. А два тижнi тому гуляли так, що самI швидку викликали. Кошмар одним словом…

Абракадабра тому, що я весь час згадувала цитати з книжки I думаю: це мiй азарт I бажання змiнити своэ ставлення…  маятник…  помста…

Ну не абракадабра?

Нехочуха

Мала нехоче говорити. От не хоче i капцi!

Слово бiльше одного разу не повторюэ, винятком э «мама» i то, якщо iй нагло мене треба.

Я дезорiэнтована. У Вiки писок не закривався, вуха пухли, хоч половину слiв неможливо було зрозумiти. А мала просто бере мене за руку, волоче до того, що iй забаглось i тикаэ пальцем.

Сьогоднi вперше сказала «тата». Ми спочатку мовчки чекали на продовження, потiм почали просити, щоб повторила. В результатi вона, з криком «а-я-яй» почала махати на нас руками.

Вперта — жесть!

Виявляэться…

… я люблю зиму.

Вчора спостерiгала за природою. Вночi падав мокрий снiг, був легкий вiтер i мороз, а зранку все навколо виглядало, як у казцi. Висохле бадилля деревiю, чортополоху i ще якогось зiлля вкрилось неймовiрноi краси узорами, наче шлейфом. Здавалось — вони дзвенять пiд променями ранкового сонця. В такi моменти дуже шкодую, що нема професiйного фотоапарату, хочеться зберегти таку красу не лише у пам`ятi.

Минулу зиму я пропустила, бо з животом багато не находиш, а потiм з дитиною далеко не зайдеш. А двi попереднi я дико мерзла на роботi. Як добре, що тепер я маю i час, i бажання,  i можливiсть не прогавити.

Зима

Зима, снiг, мороз…

А менi вперше за кiлька рокiв комфортно i майже не зимно. Пiсля осiнньоi хандри навiть пiднесений настрiй. Боюсь наврочити, але чекаю чогось доброго. Моя психiка не витримуэ довгоi загрузки проблемами i включаэ «люз», як кажуть поляки. От я i постараюсь на люзi перебути всi зимовi подii.

уривки…

свiтить сонце

крiзь гроно винограду

i кожна ягiдка,

як келих вина,

настояного дощами

i вiтром,

iз терпким

осенi ароматом…

 

* * *

Вчора збиралось на дощ…

…не впало.

…лиш тихо наплакало в душу…

* * *

менi наснилось море, бриз i мiсяць

i я купалась,

пiрнаючи у хмари…

* * *

колись часто снилось менi,

що лiтаю…

чи не тому тепер

так хочу

вирватись…

Список.

До кiнця року залашився мiсяць, а мiй список до читання виконаний лише на половину. Не люблю я читати так, бо завжди пiд руку потрапить щось цiкавiше, а список пишу для самодисциплiни. Не виходить. От i тепер, помiж запланованого прочитала ще так раз «лiвака». В сумi те саме, а по сутi — нi.

Найбiльше користi вiд «Книги для неiдеальних батькiв», бо зловила себе на кiлькох помилках у ставленнi до дитини.

Вiдкриттям став «Дзвiн Салiни», бо описанi подii на моiй Материзнi. А я досi нiчого про це не знала. Навiть не дивуюсь, бо у школi ми мало що вчили про тi подii навiть про район, де я живу.

Дочитую Карпу «50хв трави». Хм… Дочитаю — вирiшу.