Лiто…

Люблю лiто…Люблю за пахучу липу i запаморочливу матiолу, люблю за першi соковитi яблука i неймовiрно смачну малину, люблю за тихi i теплi заходи сонця i солов»iний спiв… 

Я просто люблю лiто.

Обручка.

Мiй чоловiк вже 4 роки не носить обручку. Вона ледве налазить йому на палець i потiм тяжко зняти. А розтягувати чи звужувати — кажуть — погана прикмета.

Якось пiсля сварки я теж зняла (така мала дурна помста, наче комусь вiд того щось станеться) i поiхала у мiсто в справах. Коли за мною часом оглядався якийсь мен, то з»являлось дурнувато-дибiльне вiдчуття, що я незахищена i гола. Я приiхала додому i вiдразу надiла обручку назад. Капець, як дивно. Нiколи б не подумала, що грам металу може так змiнити щось у свiдомостi.

Далi риторичне питання: чому у нього не так? Вiн раз на рiк згадуэ «де моя обручка?» Помiряэ i назад в коробочку. Чом йому комфортно, а менi нi?

У вiдповiдь…

«»savapugu

Якщо діти ростуть в атмосфері любові, то все в порядку. Це , взагалі-то, універсальне…(я без всяких натяків!)»»

Так от. Як каже мiй чоловiк — я задобра мама. У нас з ним рiзнi пiдходи до виховання. У нього основне — я сказав, значить так треба зробити, без «чому», «нащо» i «я не хочу», якщо не слухаэ, можна i ременя взяти. Його так виховували i вiн переконаний — так найкраще. Я хочу, щоб вона розумiла, чому не можна, чому забороняю, а до рукоприкладства мене треба добре довести. Вона це знаэ i тому менi доводить свою думку без поправки на мiй статус мами. А поскiльки в неi характер, як в тата i цьоцi разом взятих, то ii мало гребе, чому не можна, якщо хочеться. Часом ми сваримось, як базарнi баби. Я розумiю, що це неправильно, але. Коли Кусi було 3-5 рокiв, я працювала, виходила з дому о 8.00, поверталась о 20 -21 i порозумiння мiж нами розхиталось. Я не поводжусь з нею занадто жорстко, бо почуваюсь винною за втрачений час i в тому 90вiдсоткiв проблеми.

Глухий кут.

Ці два дні якісь ненормальні: і погода, і настрій, і чоловік — все на нулі. Куся доводить мене до ручки, я розумію, у неї перехідний вік (6-7років), але проявляється Танін характер, а то вже проблема. І буде ще більшою проблемою, якщо не поставити її на місце. Вона повинна зрозуміти елементарні речі, як от повага, відповідальність. Тато розбалував Таню, у мене враження, що я з Натою з одної сім»ї, а Таня з другої. Я їй не заздрю, як можна подумати, бо у неї якраз нема почуття елементарної поваги до батьків. А якщо сказати про це, починається: шо ви всі в мене хочете; я шо, не маю права навіть слова сказати; мене ніхто не любить; я нікому тут не потрібна і т.д. Шкода маму. І ніхто з нею не зачіпається, бо бояться, щоб вона собі щось не зробила. Це страшно. А ще страшніше те, що Куся вже починає говорити її словами. І я не знаю, як з нею поводитись. Відлупити, раз і добре? Шкода. А на словах все ненадовго запам»ятовується. Я в тупіку.

Хочу змiн.

Десь в джунглях нету я прочитала, що коли жiнка хоче змiнити зачiску, у неi початок депресii. Отже, у мене цей початок вже три мiсяцi. Насправдi все просто: дико лiзе волосся, мiй не-кiнський хвiст став майже-мишачим iволосся вже два роки не фарбоване.

«Сонце, я вирiшила пiдстригтись i пофарбуватись.

Роби, як хочеш, але! Волосся або настоящий блонд, або натуральний рижий.»

Опа! Западло! От чого вiн завжди попаде «в тему»? Я колись давно-давно була «настоящою блондою» i абсолютно точно знаю, що за блондом мене не видно, я стаю блiда, як привид i очi втрачають виразнiсть. Можна, звичайно, «смокi айс» кожен день робити, але боюсь, не стягну. А рудою я не була взагалi нiколи.

Я планувала висвiтлити волосся на два-три тони (бо iтак лiзе) i пiдрiзати так, щоб трохи вiдкривало шию. Думаю, що так i зроблю.

Чи краще на рудо?

Notre Dame d»Ukraine

Оксана Забужко — кожного разу вiдкриття.

От i тепер. Тяжке читання, але воно того варте. Як на мене, у панi Оксани трохи забагато «заумних» слiв, не всiм зрозумiлих, як i менi спочатку. Але це не змiнюе сутi. Якщо б я прочитала це до Бiлика («Похорон богiв»), для мене це було б великим шоком. Це i зараз шок але, якщо можна так сказати — сподiваний. Новий погляд на нашу лiтературу в цiлому i Лесю Украiнку зокрема. Вона, виявляеться — НЕ ТАКА! I бiографiя написана упереджено. Ми живемо навязаним стереотипом — вiчно хвора, немiчна. А в книжцi подано багато матерiалу, що спрстовуе це.

Я вражена прочитаним i маю над чим задуматись.

«Комплімент»

Вчора мій благовірний заявив: «не розумію, як можна бути такою худою і такою дряблою, непідтянутою і шей з целюлітом». Я випала в осад. В мене стабільна вага вже 10 років (54 +- 500гр), після двох дітей жодної розтяжки на животі, шкіра ніде не висить і не теліпається, а целюліт видно, тільки якщо спеціально його «проявити» (жінки розуміють). Крім того, вибач! — мені не 20 років!

Добре, я згодна — шкіра вже не така пружна, як колись, але знову ж, поправка на вік. Біді можна зарадити — різні прибабашені лосьйони для тіла і трохи спорту. Але: спотру мені і так вистачає. Прибери-випери-звари-дітей «вигуляй»-вночі 2-3 рази малу погодуй (вона досі повністю на грудному, від догодовування відмовляється (у 6,5міс))-і вдень кожні 2 години. До вечора я така вбита, що мені хочеться у ванну і спати, а частіше — просто спати. Лосьйон почекає ще місяць-два. Крім того, ніхто ніколи мені не скаже, що я, попри мій вік і статус (мама! домогосподарка!) себе занедбала. І тут така заява. І ще й від людини, у якої +20кг. (мені скинути — раз плюнути. вже 6 років!)

А найцікавіше: якби я сказала — подивись на себе, то в нас німці, напевно б, місяць жили.

Люди! Де справедливість?

Коельйо.

Падає дощ і я нарешті згадала, що я заядла читачка. І тема, що мучить мене кілька останніх років, це — Коельйо, «великий і могучий». Я прочитала три його книжки:

1. «11 хвилин». Сподобалось, читалось легко і швидко. Я, як голодна вхопилась за №

2. «Чорт і панна Прим». І тут жовте світло. Ідея не нова (Добро і Зло — вічна тема), сожет цікавий і розв»язка ніби правильна, але в мене стійке враження, що я десь щось пропустила, не зрозуміла. Все добре, але безкорислива Шантал загребла все золото собі.  Перемогло Добро?

3. «Заір». Червоне світло. Книжка прсто не пустила мене в себе. «Я не бачила фільму». Такого ще не було ніколи. Якщо чоловіка я ще могла зрозуміти(!), то жінку — ніяк.

Є два варіанти: 1) я ще не прочитала тої його книжки, яка допоможе мені зрозуміти, чому він нього тащиться весь світ; 2) його творчість взагалі не для мене.

Сказ.

Часом мені здається, що я ненавиджу свого чоловіка.

Є у нього така манера (може — підсвідомо) — доводити мене до сказу. Повільно, поступово, то не так і то не етак, добре, але можна краще. День за днем, тиждень, півтора ніби між іншим. А потім, коли в мене може в будь-який момент зірвати клему, він так тихенько підходить, обіймає мене, цілує в шию і каже: «сонечко, ти ж знаєш, як я тебе люблю».

І здається, от зараз розвернусь і вискажу йому все, я фізично відчуваю, як пара пре наверх. А не виходить. Під колінками починає тремтіти, фейс розпливається в либі, за яку я вже себе вбити готова, а з пари лишається пшик. Куда вона, нафіг, дівається?

Чи то я якась неправильна? Чи то те, про що кажуть:» баба дура», або «любов зла»?

Армія проти міліції.

Вчора випадково почула розмову двох військових.

«…військові частини розформовують, армію скорочують.

ага, і то конкретно. Ментів вже в три рази більше, ніж нас.

а знаєш до чого йде?

ну догадуюсь…

якшо почнеться другий майдан, цацкатись влада не буде. Армія проти народу не піде, а міліція не піде проти влади.

м-да. І шо то буде?»

 

М-да, і шо то буде? Може занадто песимістично, але дуже хочеться вірити, що вони помиляються.